Легенди Панського озера

Минулого року в статті «Уздовж річки Конки* (див. «КЗ» від 27 вересня) уже згадувалося про штучний басейн біля с. Григорівки Запорізького району, відомий серед жителів під назвою «купальня Катерини». Згодом, у статті «Заряд бадьорості» (22 березня ц. р.) знову йшлося про «купальню часів Катерини II». З цим об'єктом пов'язано чимало переказів і легенд.

Назву пояснюють так: басейн збудували для купання цариці, коли та мандрувала до Криму. Розповідали, що вода в ньому завжди прозора і мертва, вона не цвіте, в ній немає ні рослин, ні живності. На дні озера сховано величезні скарби. Під час Громадянської війни п'яні бандити ускочили туди тачанкою і навіть бульби жодної не піднялося, усе поглинуло озеро - і тачанку, і коней, і людей, і взагалі, немає серед живих жодної людини, яка купалася у заклятій водоймі - усі гинуть.
...Ще звіддалік побачили ми, що озеро поросле очеретом, а там. і жаби озвалися. Бачили ми: в озері рибу і навіть болотяних черепах. До того ж автори цих рядків скупалися в озері й досі живі. Щоправда, вода в озері навіть у серпневу спеку дуже холодна, градусів.13. Адже озеро, вирите в природній балці, живиться підземними джерелами. Навряд, щоб цариця Катерина II полюбляла таку купіль: до секції «моржів» вона, як відомо, не належала. А головний аргумент проти цієї версії такий: маршрут мандрівки цариш був намічений заздалегідь і від Катеринослава (Дніпропетровськ) пролягав правим берегом Дніпра - один із "шляхових палаців" для її ночівлі був збудований біля балки Канцеровської (В. Г. Фоменко «Звідки ця назва?». Дніпропетровськ, 1969), а Григорівка - на лівому.
І взагалі, назву «купальня Катерини» можна почути лише від запоріжців, які знають про існування водойми, а мешканці с. Григорівки називають її Панським озером.
Перед революцією місцевий пан Соколов розводив в озері холодолюбивих риб - налимів, форель. Є легенда, яка пояснює й цю назву.

Невдовзі після зруйнування Січі приїхав на берег Конки ставний пан. Весь у золоті, шовку та оксамиті. Навіть на оці в нього оксамитова чорна стрічка, бо був пан кривий. Почали панські прислужники розмічати громадське пасовисько біля річки, а здивованим людям пан пояснив, що тут бу-де збудовано палац і закладено сад, бо усі навколишні землі подарувала йому матінка-цариця. і ще показав аркуш паперу з сургучевою печаткою - дарча грамота. «Але ж то наші луки, - заперечили люди панові, - ми тут споконвіку худобу пасемо», «Віднині все навкруги моє, віднині тут буде, що я захочу» - пан тупнув ногою. Потім подивився на слід свого чобота і додав: «Чого моя ліва нога захоче!». І наказав будувати штучне озеро точнісінько такої ж форми, як слід його ноги, тільки у двісті разів більше. Почали під наглядом іноземного майстра будувати панський палац, сад і озеро. Іноземець поспішав, бо пан наказав, щоб озеро було готове до літньої спеки. До приїзду пана озеро було майже готове, тільки слід каблука не встигли обкласти каменем-черепашником. Стрибнув пан в озеро і тієї ж миті вискочів з нього червоний, як варений рак - адже вода в озері навіть у літню спеку крижана. Вилаявся пан, сів у карету і поїхав. Поступово розвалився панський палац, здичавів сад. А озеро і зараз є. Стоїть воно серед здичавілого саду і кожен може побачити «слід лівої панської ноги», спрямований носком на південний захід. Тільки на місці каблука яма не обкладена черепашкиком - не встиг іноземний майстер.
Довжина озера без «каблука» близько 40 метрів, ширина трохи менша - 20 метрів.

Викладене озеро чєрепашником на вапняковім розчині, у якому трапляються шматочки
вугілля. Ця деталь дала Г. І. Шаповалову, директорові Запорізького обласного краєзнавчого музею, підстави стверджувати, що озеру близько шести століть і збудували його у середні віки татари. Адже всього за 15 км звідти, на Кучугурах розкопано руїни татарського міста Саксина. Вапняковий розчин деяких його будівель теж має вкраплення вуглинок. Про давнє походження озера свідчить і така ось легенда.
Якщо їхати по трасі Москва - Сімферополь, то недоїжджаючи півтора кілометра до р. Конки, ліворуч дороги стоїть курган, позначений на топографічних картах, як Безчесна, або Безщасна могила. Кілька століть Конка була природним кордоном між землями Війська Запорізького і Кримського ханства. Приблизно на місці сучасної траси проходила старовинна дорога - відгалудження Муравського шляху. Коли кримчаки-людолови гнали по цій дорозі валки полонених, коло Безщасної могили невільники втрачали останню надію на визволення: перед собою вони вже бачили кордон-ріку, а за нею - ворожу землю, куди їх, безщасних, вели на безчестя. Бували випадки, коли біля Безчесної могили людолови, вже не боячись козачого наскоку, про всяк випадок виставивши сторожу нагорі кургану, безчестили полонянок ще на рідній землі.
Але одного разу козаки, влаштувавши засідку у найближчій балці, схопили татар саме в той час, коли ті зупинили валку невільників біля Безщасної могили. Взятих у полон татар, погнали до занедбаного штучного басейну на березі Конки, і козачий піп усіх їх гамузом охрестив у крижаній воді. Відпущені на волю «новоохрещені», наче вовки зиркали один на одного. Адже вони проти волі стали «гяурами», і якщо хтось про це прохопиться, кожного з них чекала люта смерть. Після такого безчестя могилу частіше почали називати не Безщасною, а Безчесною.
Отже, ця легенда підтверджує версію Г. І. Шаповалова - озеро було занедбане ще в козацькі часи. Як згадано вище, останній григорівський пан Соколов використовував озеро як рибний ставок. За свідченням місцевого жителя Олексія Івановича Діденка, 1929 року народження, перед війною колгосп теж розводив рибу в озері. Тоді ще була на озері задвижка, через яку періодично спускали воду, вибирали рибу і очищали озеро від мулу. Ну, а в чищеному озері не може бути ніяких старовинних скарбів. Проте сам басейн є пам'ятником садово-паркової культури місцевого значення і повинен бути взятий на облік обласною організацією Українського товариства охорони пам'ятників історії і культури.

Ю. ВІЛІНОВ. голова секції історії і археології Орджонікідзевської районної організації Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури.
В. ШОВКУН. дійсний член Географічного товариства Академії наук УРСР.